|
Автор – Павло Головаха,
Провідник Української Національної партії Ноократії.
Українська
революція 2013-2014 років ще не стала історією. На сьогоднішній день можна
говорити лише про завершення її першої хвилі, причому причиною цього стали не
стільки внутрішні чинники, скільки зовнішня агресія.
Люди,
мобілізовані «першою хвилею», у більшості своїй не були задіяні до політичних
структур, які мають можливість у рамках «правового поля» наповнювати органи
влади своїми кадрами. Як наслідок – у легітимний спосіб до влади проникають
люди, які мають гарні зв’язки у партіях «Батьківщина», «УДАР» й «Свобода», але необов’язково
проявили себе як революційні бійці на Майдані або за місцем свого проживання.
Окреме питання –
про призначення одіозних осіб на державні посади, за якими тягнеться цілий
шлейф призначення людей, які до революції взагалі ніякого відношення не мали. На
виборних посадах міських та сільських голів, а також голів районних та обласних
рад подекуди залишаються особи, які просто гарантували підтримку новій владі
або особисту відданість новим керівникам.
У таких умовах
доводиться констатувати факт – революційне середовище залишається за межами
влади, не кажучи вже про те, що ні про яке інституційне оновлення системи
державного управління мови не йде. За відсутності управління державного, з
більшим чи меншим успіхом формується управління революційне, коли саме
революційне середовище створює власні управлінські інститути.
Зважаючи на
досвід, отриманий революціонерами під час «першої хвилі», на тлі несприятливих
економічних прогнозів й безпорадності офіційної влади у протидії зовнішній
агресії, друга хвиля революції підійме не лише питання «люстрації влади», а й питання
зміни системи управління економікою країни – починаючи націоналізацією набутих
злочинним шляхом засобів виробництва, закінчуючи конфіскацією особистого майна
усіх скільки-небудь забезпечених людей на користь революційної справи.
«Психологічний портрет»
виконавців «другої хвилі» сьогодні ще не визначений, так само як не визначений
на сьогоднішній день й сценарій революційного правосуддя.
Можна говорити
чітко лише про помірковану та радикальну частину революційного середовища. «Помірковані»
- це громадяни, головним чином схильні до примирення навіть в умовах війни. «Радикали»
- це громадяни, головним чином схильні до конфліктів навіть у мирному житті.
Зважаючи на
очевидні прояви «зради революції», слід очікувати радикалізації настроїв «поміркованих»
й доведення «радикалів» до стану, близького до афекту. Крім того – загальна політизація
суспільства говорить про неминучість мобілізації до революційного середовища нових
громадян, які до «першої хвилі» не долучились з різних причин, й бажатимуть «надолужити
згаяне». Окреме питання – про контрреволюційні сили, але це питання
психологічної війни, про що буде сказано нижче.
Отже – картина «другої
хвилі» зараз розглядається наступним чином: радикалізовані учасники «першої
хвилі», поруч з якими намагатимуться проявити себе громадяни, мобілізовані у «другу
хвилю». Ці громадяни отримали психологічну травму переглядаючи революцію по
телебаченню, й навряд під час «осіннього загострення» всидять перед
телевізорами.
Практичне питання
– «наскільки далеко усе може зайти?», залежить в першу чергу від того, наскільки «помірковані громадяни»
усвідомлюватимуть небезпеку радикалізації як для самих себе так й для держави в
цілому. У другу - наскільки адекватно сприйматимуть небезпеку ті, проти кого налаштовуватиметься
«друга хвиля». Ну й у третю чергу – від того,
наскільки «радикали» відчуватимуть моральний осуд самих намірів здійснити
злочини проти людяності.
Усі перелічені
питання можливо вирішити, якщо всередині революційного середовища існуватиме
інститут психологічного управління, сформований з людей, які є психологами як
за професією, так й за своєю людською сутністю. Частково в даному випадку мова
йде про корекцію революційних ідей таким чином, щоб вони налаштовували
учасників революції на відповідальну поведінку, а противників революції – на умови
мирної зміни системи.
У ідеалі -
психологи мають з’явитись у кожному революційному підрозділі. Весь перелік
завдань зараз окреслювати не буду, але зазначу два з них. Перше – відібрати до
Психологічного Корпусу реально психологів, а не тих, хто себе ними вважає.
Друге, як я вже зазначив вище – вплинути на революційні ідеї й поширити ідею
адекватної поведінки в інформаційному полі революційного середовища.
Повне коло завдань, я переконаний, фахівці
окреслять й без моєї допомоги. Окремо наведу витяг з Програми нашої партії, щоб
політичний підтекст запропонованої ініціативи не трактувався згодом як спроба маніпуляції
свідомістю, крім того – тут буде розкрито питання «психологічної війни»:
«1. Зосередження у лавах УНПН спеціалістів з
психологічної підготовки особового складу, а також з діагностування,
профілактики та лікування психічних хвороб у кількості, яка б забезпечила
формування працездатних партійних організацій:
а) Стійких до
деструктивних психологічних впливів;
б) Здатних
здійснити психологічні операції у межах своєї компетенції;
в)
Спроможних максимально запобігти шкоди психічному здоров’ю людей, які стануть
об’єктом психологічних операцій;
г) Здатних у
найкоротший термін покращити психічний стан населення країни до відмінних
показників.
2. Об’єднання
більшості українських інтелектуалів комунікаційною системою, в рамках якої
утворюватимуться міждисциплінарні групи для розвитку науково обґрунтованого
світогляду Української Нації й підготовка спеціалістів, що зможуть прищеплювати
його мешканцям України.
3. Доведення до
відома більшості громадян України змісту гіпотези про перехід до ноосфери й про
навички, які знадобляться кожній людині для цього переходу.
4. Членам УНПН
знати й виконувати Програму, Статут та Рішення УНПН й додатково оволодіти:
а) Навичками
ефективного збору, обробки та поширення інформації;
б) Навичками виживання в екстремальних (у т.ч. ринкових) умовах;
в) Навичками
професійного виконання обов’язків у своїй сфері компетенції;
г) Навичками самостійного й коллективного мислення;
д) Навичками
навчання людей й керування ними;
е) Навичками
прийняття рішень в умовах невизначеності.
5. Прихильникам
УНПН:
а) Знати й
виконувати Програму УНПН;
б) Знати своїх
кураторів-членів УНПН, постійно знаходитись у готовності до мобілізації;
в) Пройти
психологічну підготовку й бути готовими до участі в психологічній війні;
г) Пройти
профорієнтацію на предмет придатності до державної служби.»
Як підсумок.
Конкретна пропозиція – поширити це звернення серед колег й організувати попереднє
спілкування на інформаційних майданчиках вже існуючих психологічних клубів, водночас
погодивши між їхніми керівниками порядок визначення правил та принципів діяльності
Психологічного Корпусу.
Утворивши таким
чином оргкомітет – провести установчі збори Корпусу й запросити до співпраці
інших організованих учасників революційного процесу.
Лише після
остаточного формування Психологічного Корпусу утворити його офіційний
інформаційний майданчик.
На підготовчий
період часу – максимум до 1 травня 2014 року. Досвід показав, що очікуючи «осіннє
загострення» ми можемо прогледіти «весняне». Але в силу об’єктивних причин я не
бачу потреби прискорювати процес радикально.
Дякую кожному,
хто приділив увагу даній ініціативі.
|