Вітаю Вас Гість | RSS

НООКРАТІЯ - ВЛАДА РОЗУМУ

Вівторок, 24.10.2017, 09:24


Ноосфера (в значенні «розум») — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Частина планети і навколопланетного простору зі слідами діяльності людини. Термін ноосфера запропонував французький математик Едуард Леруа.

Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи).

Так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.

Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу) потужності «геологічної сили».

Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об'єктів, створених людиною, та природних об'єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їхній взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку, починаючи з моменту виникнення «людини розумної»;

2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.

Український вчений С.А. Подолинський, обрахувавши баланс енергії для планети Земля, показав залежність ноосфери від джерел енергії і їхній культурний вплив на формування економіки і соціуму Землі. Цим він дав поштовх і підґрунтя працям Вернадського, Ціолковського та інших космістів. Космізм в роботах Ціолковського К.Е. і Чижевського О.Л. дає нову якість розуміння і межам ноосфери. У такому розумінні ноосфера розповсюджена в пізнанні засобами телескопів до меж далеких галактик, і ми отримали інформацію про аномалії сонячної планетарної системи проти норми, що переважає у Всесвіті. У межах руху космічних зондів, планетарних роботів-дослідників, Марс почав відкривати свої таємниці.Вже розробляються проекти освоєння інших планет і космічного простору. Ноосфера розширюється і переміщенням в просторі - послання у 60-х для позаземних цивілізацій про людство на планеті Земля біля Сонця на краю галактики.

На думку О. Т. Звєрєва, основними законами ноосфери є:


Історичні передумови (закономірності) виникнення ноосфери (В. І. Вернадський)
Закон ноосфери В. І. Вернадського
Фундаментальна константа ноосфери - моральність
Закон необхідності перемоги екологічного світогляду
Закон неминучості збільшення ролі екополітики
Принципи наростання цілеспрямованого впливу людей на систему людина - суспільство - природа
Закон гармонійного примирення свободи і національних особливостей з плануванням і об'єднанням (П. Тейяр де Шарден)
Закон єднання дій та ідей людства (В.І. Вернадський)


Ноосфера - частина реальності, яку людству ще належить пізнати.

 
Едуард Леруа, П'єр Тейяр де Шарден й Володимир Іванович Вернадський  є визнаними основоположниками вчення про ноосферу. На Ваш розгляд пропонується варіант розвитку їхніх поглядів, з урахуванням сучасного рівня розвитку науки. Звертаємо Вашу увагу на те, що у даному випадку вчення про ноосферу є науковою гіпотезою, а не напряком філософської думки, хоча безперечно - усі троє засновників вчення заслуговують звання видатних філософів усіх часів й народів.

 
Науковий характер вчення вимагає пояснення - про який об'єкт дослідження йде мова й чому його існування не те що не викликає сумнівів, а хоча б має право на припущення у світлі існуючих знань.

Ноосфера - нова, більш висока стадія розвитку біосфери, до якої остання переходить внаслідок процесу розумового розвитку, що перебігає у ній.  

Під об'єктом дослідження конкретно мається на увазі середовище, у якому діє розумова сила, що зменшує ентропію (рівень безладу) Всесвіту, й саме це середовище (ноосфера) є принципово кращим для життя людини, у порівнянні з тим, в якому людство живе зараз.
 
Відправною точкою у пошуках параметрів розумової сили стали знання та технології, які дозволяють зменшувати втрати енергії в процесі життєдіяльності людини. За Вернадським - розум стає новою геологічною силою. Це дає підстави вважати ноосферу географічною оболонкою, елементам якої притаманні антиентропійні властивості, набуті ними після вилучення їх з інших оболонок (гідросфери, атмосфери, літосфери й біосфери).

Можна припустити, що ноосфера існує також у п'ятому вимірі, де кожна думка миттєво поширюється усім Всесвітом, нізвідки не виникаючи й нікуди не зникаючи. У такому випадку людина може згадати усі знання Всесвіту й жодна її думка не є новою, а ноосфера - це середовище, у якому існує свідомість кожної людини й людства в цілому.
Також враховується, що для кожної людини є актуальною дія несприятливих факторів середовища, які  спричиняли й спричиняють еволюцію розуму людства й конкретно – науково-технічний прогрес, у рамках якого й виникло вчення про ноосферу. 
 
Виходячи з окреслених передумов, як гіпотеза висуваються наступні узагальнення:
 
1. Великий Вибух став початком розширення неживої речовини Всесвіту. Цей процес відбувається у напрямку збільшення ентропії.
 
2. Жива речовина є результатом перебігу природного антиентропійного процесу. Цей процес можна прив'язати до принципу Ле Шательє-Брауна (якщо на систему, що знаходиться у стійкій рівновазі, вплинути ззовні, змінюючи будь-яку з умов рівноваги, то у системі посилюються процеси, спрямовані на компенсацію зовнішнього впливу), припустивши, що Великий Вибух став наслідком якогось зовнішнього впливу на Всесвіт, який до цього знаходився у стані рівноваги.
 
3. У процесі своєї еволюції жива речовина прагне досягти стану найменшої ентропії, й привести до цього стану середовище свого існування (Всесвіт), що співпадає з наступними еволюційними векторами:
 
а) Від меншої до більшої розумності (Закон цефалізації (Дана/Ле-Конта): з плином геологічного часу відбувається незворотній розвиток головного мозоку, збільшення його ваги по відношенню до ваги усього тіла).
 
б) Від більшої енерговитратності до меншої енерговитратності (правило Шварца: видоутворення являє собою чіткий етап адаптації, формування нового, енергетично більш заощадливого пристосування, ніж спеціалізовані внутрішньовидові форми).
 
в) Від меншої до більшої різноманітності видів.
 
г) Від меншої до більшої біогенної міграції хімічних елементів (Другий біогеохімічний закон Вернадського: у біосфері право на життя отримують лише види, необхідні самій біосфері для виконання певних функцій й посилення тим самим біогенної міграції хімічних елементів).
 
Можна зробити припущення, що розумна діяльність є продовженням антиентропійного процесу біосфери, й ознакою розумності слід вважати збільшення ноогенної міграції хімічних елементів при зменшенні енерговитрат в такій мірі, яка б повернула Всесвіт до стану рівноваги.
 
4. Ноосфера - утворене внаслідок розумної діяльності середовище, яке:
 
а) Переважним чином залучене до антиентропійного процесу (навіть якщо у окремих його підсистемах відбувається збільшення ентропії)
 
б)Постійно прагне збільшити кількість контрольованої нею речовини, при цьому прагнучи більшої енергоефективності (переведення речовини у системи з меншою ентропією, ніж була у попередній системі).
 
5. В процесі свого розвитку ноосфера діє як негативний екологічний фактор по відношенню до біологічних видів, груп живих істот та окремих організмів, антиентропійна спроможність яких не відповідає вимогам сучасного етапу розвитку ноосфери. При цьому можуть створюватись умови, необхідні для виникнення більшої кількості нових видів на новому етапі еволюції й більш сприятливі для виживання видів, потрібних ноосфері.
 
6. Ноосфера може повністю або частково знищувати власні підсистеми, якщо вони перешкоджають її подальшому просуванню до стану з найменшою ентропією. Це стосується предметів, технологічних процесів й людей, без яких існування цих підсистем неможливе.
 
Вищенаведена гіпотеза є частково доведеною, частково ж вона грунтується на припущеннях, які пояснюють логіку поведінки людини та розвитку цивілізації. В цілому мова йде про те, що ноосфера будується за ознаками порядку, існуючого як космічна константа, й розум у даному випадку є або інструментом, або квінтесенцією творення цього порядку. 
 
Припускається також часткове існування ноосфери у тому вигляді, який вона мала до Великого Вибуху, й частково збереглася неушкодженою у п'ятому вимірі. Можливо - до вже існуючих залишків "старої ноосфери" прибудовується те, що було втрачено під час Великого Вибуху.

У цьому сенсі напрошується аналогія з боротьбою добра та зла, оповідання про яку супроводжують людство ледь не на всьому протязі його розумного існування. Що характерно - добро завжди виступає як раціональна, розумніша за зло сила, яка даремно своїх ресурсів не витрачає. Й при цьому шлях добра ніколи не буває легким. Точно так само на усіх етапах розвитку соціальних систем відбувалось їх протистояння, в якому врешті-решт перемогу здобувала та, яка більше відповідає напрямку зменшення ентропії. 
 
Навіть уявляючи ноосферу виключно у вигляді матеріальних здобутків науково-технічного прогресу, її добропорядних мешканців можна охарактеризувати такими чеснотами, як обізнаність, пунктуальність, уважність, обережність тощо. Таким чином ми приходимо до того, що "етика добра" теж знаходить наукове обґрунтування у вченні про ноосферу, роблячи розумність практично синонімом добропорядності.
 
Остаточно ноосферу можна уявити як те, що людство будувало достатньо тривалий час, але лише тепер усвідомлює – що саме будували. При цьому цілком можливо й наступне: людство відбудовує те, що колись вже було, й при цьому намагається зробити його менш вразливим, ніж раніше. 
 
Відкинути вчення про ноосферу на сьогоднішній день легше за усе, просто заявивши, що воно є навколонауковою вигадкою. По-справжньому ж цінним буде створення науково обґрунтуваного світогляду, який або доповнюватиме вчення про ноосферу, або навіть заперечуватиме його. Реально ж, не відкидаючи права інших людей пізнавати непізнане, послідовники вчення про ноосферу повинні зробити усе необхідне, аби донести свої знання до представників усіх релігійних та філософських течій сучасності й майбутнього, змінивши їхні погляди раз та назавжди.
 
Навіть у гіпотетичному вигляді вчення про ноосферу надається Вашій увазі з заздалегідь передбаченим результатом, який був початковою метою усієї цієї праці – діалектичне обґрунтування ноократії (влади розуму). Про ноократію йтиметься у іншому розділі сайту – в першу чергу тому, що вона претендуватиме не стільки на наукову точність, скільки на політичну доцільність. Ну й також тому, що розділ «Ноосфера»  доповнюватиметься матеріалами, які рекомендуватимуться для ознайомлення саме у контексті наукового дослідження ноосфери, без акцентування на політичному боці справи.

Наступний розділ: Ноократія


Читайте також:

Ноосфера як новий еволюційний стан біосфери