Вітаю Вас Гість | RSS

НООКРАТІЯ - ВЛАДА РОЗУМУ

Недія, 20.08.2017, 10:00
Головна » Статті » Мои статьи

Застосування ноократичної методології при переході від ринкової до солідарної економіки

Зміст доповіді.

1. Доцільність та реальність переходу від ринкової до солідарної економіки.

2. Заміщення інститутів ринкової економіки інститутами солідарної економіки в Україні.

3. Розробка та використання методики заміщення економічних інститутів.

1. Доцільність та реальність переходу від ринкової до солідарної економіки.

При науковому підході немає потреби перед словом "економіка" дописувати "ринкова", "солідарна" або "раціональна". Економічні закони діють однаково в умовах будь-якої формації, й усі дописувані уточнення несуть у собі не чисто економічний, а політекономічний зміст. На цьому відразу роблю наголос.

Ринкова (у радянських джерелах капіталістична) економіка свого часу прийшла на зміну економіці феодальній, головними відмінностями якої були натуральне господарство й феодальна залежність. Особливостями ринкової економіки стало превалювання торгівлі над виробництвом, й виникнення "кредитних грошей", не повністю забезпечених товарами та послугами, що зумовило потрапляння не лише виробників, а й реалізаторів у залежність від банків.

Антиподом ринкової економіки у ХХ столітті виступала планова (у радянських джерелах - соціалістична) економіка, яка стала спробою створення  суспільства рівних можливостей та соціального розквіту (комунізму). У реальності вона набула форми "державного капіталізму" з елементами соціального захисту (безкоштовною освітою та медициною, солідарною пенсійною системою й цілою низкою пільг для різних категорій громадян). Й що особливо важливо - навіть при задекларованому превалюванні вирообництва над торгівлею, у реальності в умовах дії системи державного розподілу товарів, ті хто займались цим розподілом (фактично - торгівці) так само мали перевагу над виробниками, не знаходячись у скільки-небудь значимій залежності від кредитних установ.

Станом на початок ХХІ століття ринкова економіка стала системою, у якій занижену реальну вартість праці, але завищено вартість товарів. Різниця між цими вартостями переходить до рук посередників - починаючи від торгівців товарами, закінчуючи "торгівцями активами": акціями, векселями, авторськими правами тощо. Неможливість забезпечення кредитних грошей товарами та послугами рано чи пізно призводить до руйнації фінансової піраміди, але не відміняє боргових зобов'язань, які виникали за часів її існування. Таким чином елементом ринкової економіки стає "недоторканість суб'єктів економічної діяльності", яка забезпечується так званою "демократією".

Розуміючи ідеологічну та методологічну вичерпаність як демократії, так й ринкової економіки, ми змушені ставити питання про історичний перехід від ринкової економіки до якоїсь нової економічної формації. У озорому майбутньому вважається можливим заміщення демократії ноократією (владою розуму), яка сама по собі є системою навичок, необхідних людині, суспільству та людству для переходу у ноосферу, після якого вже в умовах ноосфери має зформуватись раціональна економіка.

Однак зараз ми не бачимо жодних ознак завершення переходу до ноосфери й більше того - маємо лише ознаки остаточної деградації ринкової економіки, яка ані еволюційним, ані революційним шляхом у раціональну економіку не перероджується.

Ми не будемо пояснювати усе "проіскамі врагов", або вигадувати складне пояснення, намагаючись наблизити його до правди. Скажемо прямо: спробувавши, наприклад, зайнятись впровадженням енергозберігаючих технологій методами ринкової економіки, ми відкрили для себе, що виступаємо конкурентами для інших компаній, що просувають енергозберігаючі технології, у той час, як повинні були б конкурувати з постачальниками традиційних енергетичних послуг.

Розмови про координацію зусиль й т.п. ні до чого позитивного не призвели. Тепер ми на додачу до усього розуміємо, що з позицій ринково орієнтованого законодавство така "координація зусиль" могла б кваліфікуватись як "торгівельна змова" з усіма прискорбними наслідками - й чим "цивілізованішою" була б карїна, де ми таке вчинили - тим прискорбнішими були б наслідки для нас.

Й останнє - просування раціонального продукту стає фактором самознищення, якщо будувати підприємство за законами ринкової економіки, де скорочення споживання продукту означає втрату прибутків для його виробника й посередників. Таким чином - ми спостерігаємо в Україні десятки виробничих та торгівельних підприємств, які пропонують те, що дійсно потрібно людям й може бути придбано ними за вигідною ціною, але ця продукція не витримує прямої конкуренції з продукцією, яка продається за принципом "завоювання ринку".

Наш попередній висновок - склалася ситуація, коли необхідно утворити як організовану споживацьку спільноту, так й організовану спільноту виробників, які між собою мають розробити посередницьку схему, у якій торгівельні організації будуть неприбутковими, але матимуть свободу економічної дії.

  Крім суто економічних питань, нам у цій схемі необхідно вирішити питання правове: відсутність у законодавстві поняття "неприбуткова торгівельна організація", відкриває перед нами три шляхи (на вибір). Перший - довго та нудно добиватись від парламентарів прийняття відповідного закону. Другий - розвивати нелегальні маркетингові схеми, подібно до того, як це роблять "маркетингові мережі". Ну й третій - створити економічне середовище, де закони створюватимемо ми самі, а від маркетингових мереж ми візьмемо саму прогресивну схему, відкинувши можливість заробляти у ній для витрат "на стороні", але зберігаючи можливість зменшувати вартість продукту у мережі для себе.

Як назвати таку маркетингову схему - ми спочатку не думали. Гаслом такої мережі можна було б взяти слова "Скорочуємо споживання для спільного виживання". Антиринковість цього гасла - очевидна, але відразу говоримо: ми не ставимо собі на меті знищення ринкової економіки, але передбачаємо неминучість її зникнення по мірі ліквідації "культу споживання".

Ідея назвати цю схему "солідарною економікою" виникла одночасно з розглядом питання про спорідненість ідеологій солідаризму та ноократії. Було встановлено, що саме у економічній частині ці ідеології майже не мають розбіжностей, якщо спиратись на наступні твердження:

"Солідарність — активне співчуття яким-небудь діям, думкам; спільність поглядів, інтересів.

Різновид інстинкту самозбереження, який проявляється в момент розуміння людиною того, що наступною у списку жертв може бути саме вона. Це усвідомлення спонукає потенційну жертву до об'єднання із людьми, що мають подібні погляди аби спільними зусиллями попередити виникнення загрозливих обставин. https://vk.com/topic-56137969_28632253?offset=40

Розвиток цього визначення ( http://solidarism.blogspot.com/2013_06_01_archive.html ): "Солідаризм (фр. solidarisme, від solidaire – діючий заодно) – стратегія мобілізації соціуму в період серйозних криз або загроз." Різко підвищує мобілізаційні можливості соціуму і його ефективність за рахунок синергетичного ефекту, який виникає при усвідомленні різними соціальними групами спільності інтересів і здійснення ними погоджених дій. Солідаризм припускає серйозні обмеження (і самообмеження) преференцій еліті соціуму, при одночасному збільшенні навантаження на неї.

Також солідаризм припускає тверду зупинку соціального утриманства, паразитизму й зневаги до солідарних типів поводження на всіх рівнях соціуму. Ступінь твердості прямо залежить від масштабу поточної кризи або наявних погроз. За своєю суттю, солідаризм спрямований на виживання й збереження основного ядра соціуму."

У економічному контексті головне: "солідаризм протистоїть руйнівній конкуренції, не виключаючи, однак, чесного змагання економічних суб’єктів. Набуття приватної власності в системі солідаризму захищається як одне з природних прав особи." http://solidarism.blogspot.com/2013/07/c.html 


Й зрештою - безпосередньо про солідарну економіку:

"Основою солідарної економіки виступають, як у другій половині XIX століття , так і наприкінці XX століття, добровільні організації громадян, які здійснюють спільну соціально-економічну та/або соціально-політичну діяльність на принципах асоціації, кооперації , самоврядування та взаємодопомоги. Внесок кожного члена об'єднання у спільну діяльність структурується саме принципом реципрокності. Здійснюючи той чи інший акт доброї волі в рамках асоціації на благо всього колективу або окремих його представників, беручи участь у виробництві того чи іншого продукту праці в рамках виробничого кооперативу, вносячи певну грошову суму в касу взаємодопомоги, людина надходить відповідно до вище описаної логікою поведінки , властивої реципрокним взаємодій. Не проводячи точної калькуляції, що не фіксуючи термінів і форм отримання відповідного дарунка або здійснення іншими учасниками відповідного акта доброї волі, він очікує, проте, збереження в групі балансу вкладів . У тому випадку, якщо вклад людини перевищує внесок інших учасників, компенсація відбувається через підвищення його авторитету в групі.

Реципрокність припускає, таким чином, взаємодію індивідів , об'єднаних приналежністю до однієї соціальної групи. Тоді як в рамках ринкового обміну можлива взаємодія у форматі одноразової угоди, обмін дарами в рамках реципрокних відносин передбачає стабільність контактів. Реципрокні взаємодії підтримують стійкість співтовариства.

Реципрокна взаємодія відрізняється від перерозподілу відсутністю ієрархії між учасниками обміну, реципрокні трансакції припускають рівномірний розподіл влади між членами симетрично організованої групи. Учасники реципрокної взаємодії не діляться також контролем над організацією транзакції з абстрактною системою ціноутворюючих ринків . Реципрокность припускає суб'єктивність і стабільність взаємодії . Ключова відмінність реципрокності від ринкового обміну при цьому полягає в статусі предметів обміну: індивіди обмінюються дарами та актами доброї волі в рамках реципрокних відносин, вони обмінюється товарами з фіксованою вартістю в рамках заздалегідь обговорених умов у контексті ринкового обміну .

http://www.cloudwatcher.ru/analytics/1/view/18/

"Реципрокність - рух предмету обміну на основі взаємності між суб`єктами, належних до симетричних груп."

Виділяються наступні види реципрокности :

1. Генералізована реципрокність - такі трансакції , які припускають альтруїстичні, в їх рамках надається допомога і, якщо є можливість й необхідність, слідує відповідна допомога. У цьому випадку матеріальна сторона взаємодії пригнічується соціальною: суворий облік несплачених боргів не може вестися відкрито, як правило, вони скидаються з рахунків. Це не означає, що передача речей у такій формі зовсім не створює зворотних зобов'язань. Просто ці зобов'язання не обумовлюються ні в часовому, ні в кількісному, ні в якісному відношенні. Отримання предмета накладає нечіткі зобов'язання проявити реципрокность, коли це буде потрібно давати й/або коли з'явиться така можливість у одержувачів .

2. Збалансована реципрокність - означає безпосередній обмін еквівалентними цінностями без відстрочки або в межах обмеженого й досить короткого часового періоду. Збалансована реципрокность має менш персоніфікований характер, ніж генералізована. Відносини в її рамках носять більш економічний характер, оскільки вступаючі у взаємодію сторони є носіями далеких один від іншого економічних і соціальних інтересів. У цих умовах матеріальна сторона трансакцій є не менш важливою, ніж соціальна : ведеться більш-менш суворий облік речей, які повинні бути відшкодовані протягом досить короткого періоду .

3. Негативна реципрокність - спроба безоплатного отримання певних благ , до неї відносяться такі форми привласнення й трансакцій, які здійснюються заради чисто утилітарних вигод. Її економічна сутність виражена в бартері, учасники якого вступають у взаємодію як носії протилежних інтересів, і кожен з них прагне досягти максимальної вигоди за рахунок іншого (фактично цю форму вже можна віднести до ринкового обміну).

http://ecsocman.hse.ru/text/16212209/

Спираючись на наведені визначення, ми пропонуємо визнати той факт, що форма економічних відносин, яка пропонується Українською Національною партією Ноократії на період переходу у ноосферу, є аналогічною моделям солідарної економіки, які теоретично були розроблені ще у ХХ столітті, але лише тепер, за наявності ноократичної методології, можуть бути втіленими у життя як основа майбутньої раціональної економіки людства.

Відразу зауважуємо: наскільки чесність є результатом застосування ноократичної методології, настільки ж здоровий глузд змушує нас говорити про перевагу генералізованої реципрокності виключно у внутрішньопартійних стосунках й довіреному, колективно мислячому оточенні. По відношенню ж до індивідуально мислячих розумово розвинених осіб має застосовуватись виключно збалансована реципрокність. Ну й до розумово відсталих осіб - виключно негативна реципрокність. Без виключень.

Представлені у ч. 1 матеріали є основою для дискусії, яка відбуватиметься по другому й третьому пунктах. По-можливості - зробіть друковану копію або занотуйте ключові поняття з неї. 

2. Заміщення інститутів ринкової економіки інститутами солідарної економіки в Україні.

Предмет подальшого обговорення - не переваги та недоліки солідарної економіки, а сам процес переходу до неї, можливість якого знімає більшість теоретичних питань й переводить їх у практичну площину, де власне кажучи й будуть зроблені усі необхідні уточнення.

Ми говоримо про реально існуючі інститути ринкової економіки, формальні та неформальні правила з механізмами їхнього дотримання, які реально працюють в Україні станом на початок ХХІ століття. Про інститути ж солідарної економіки ми говоримо гіпотетично - так само, як гіпотезою є вчення про ноосферу, без якого уявити собі доцільність відмови від ринкової економіки взагалі неможливо.

Отже, ключовими інститутами ринкової економіки пропонується вважати:

1. Інститут приватної власності. Право приватної власності захищається як законодавчо, так й безпосередньо кожним власником усіма доступними йому способами.

2. Інститут свободи підприємницької діяльності. Право підприємця здійснювати комерційну діяльність на свій страх та ризик, теоретично гарантується законодавством, на практиці у разі невдалої реалізації підприємницького задуму, винним у збитках стає сам підприємець, незалежно від факторів, які спричинили економічну невдачу. Теоретично (у окремих випадках) підприємець може відстояти своє право вільно здійснювати комерційну діяльність у суді, але повного відшкодування як прямих, так й опосередкованих збитків він скоріше за усе не отримає. 

3. Інститут вільного ціноутворення та біржової торгівлі. В Україні біржова торгівля малорозвинена в силу розповсюдженості тіньових економічних схем, за якими, власне кажучи, реальна ринкова економіка ховається від конфіскаційного оподаткування та адмінстративно-бізнесових кланів, які, в свою чергу, прикриваючись свободою ціноутворення, диктують занижені закупівельні ціни виробникам, й завищені ціни продажу споживачам. 

4. Інститут "кредитних грошей", вільного запозичення й кредитування. Під "кредитними грішми" мається на увазі грошова маса, забезпечення якої товарами та послугами здійснено в силу боргових зобов`язань й суб`єктивних оцінок вартості товарів та послуг. При цьому правом брати на себе боргові зобов`язання наділена кожна особа, воно обмежується лише бажанням кредитних установ надавати чи не надавати їй позику.

5. Інститут фіскального оподаткування.  Кожен громадянин зобов"язаний сплачувати податки, незалежно від його бажання "з метою надання йому державних послуг". Однак, у разі неналежної якості цих послуг, громадянин не може отримати назад сплачені ним податки, лише у виключних випадках може розраховувати на  компенсацію збитків, нанесених йому державою. Тримається на страху та неорганізованості платників податків й організованістю осіб, працюючих у фіскальних органах, яка частково жорстоко насаджується представниками адміністративно-бізнесових кланів. 

6. Інститут адміністративно-бізнесових кланів. Тримається на непрацюючому законодавстві, його внутрішніх протиріччях та схильності більшості наслення України жити "стадним інстинктом".

Інститути солідарної економіки.

1. Інститут обмеження приватної власності. Хоча солідарна економіка у певному сенсі гарантує недоторканість приватної власності, однак правом володіти нею мають бути наділені лише колективно мислячі люди, які усвідомлюють роль суспільства у забезпеченні приватної власності.

2. Інститут соціально відповідального підприємництва. Кожен суб"єкт економічної діяльності в своїх рішеннях повинен зважати на глобальні інтереси людства, інтереси держави й галузі тощо. Ніхто не має права на економічну помилку - усі зобов"язані відшкодовувати суспільству збитки, незалежно від того, приватний це був капітал чи державний.

3. Інститут антиентропійного ціноутворення та неприбуткової торгівлі. Ціна товару чи послуги має встановлюватись таким чином, щоб відображати потенційну користь від його/її використання. Усі посередницькі операції мають здійснюватись з торігвельною надбавкою, необхідною виключно для підтримки системи розподілу товарів.

4. Інститут реальних грошей та цільових витрат. Забезпечення грошової маси товарами та послугами має бути досягненим завдяки централізації бухгалтерського обліку в масштабі усієї держави й відповідною оцінкою їхньої вартості. Кредитні ризики мають бути виключені, кожна інвестиція має бути цільовою з розрахунком гарантованих наслідків.

5. Інститут зацікавлення громадян у фінансуванні державних програм. Продуктивна праця є обов"язковим мінімумом для кожного громадянина, й держава повинна бути зацікавленою у зростанні цієї продуктивності. Правильна профорієнтація, безпека праці, якість освіти та медицини повинні забезпечувати здатність людини заробляти якомога більше, відповідно роблячи більший внесок у бюджет держави. Кожен громадянин повинен отримувати соціальні преференції за внесок у державний бюджет країни. Натомість такі явища, як тунеядство, наркоманія, алкоголізм й інші нездорові прояви мають бути витісненими за межі суспільства розумово розвинених людей.

6. Інститут мислячих колективів. Утворюється громадянами, які розвивають ноократичну методологію, на основі якої розробляються методи утримання відповідних інститутів.

  3. Розробка та використання методики заміщення економічних інститутів.

Заміщення економічних інститутів - унікальне явище в історії кожного суспільства, яке відбувається у неповторному вигляді лише один раз.

Методи заміщення визначаються виключно в експериментальному порядку. Кожен член партії має право запропонувати теоретично обгрунтовані методи, після обговорення яких усі члени партії перевіряють на собі їх дієвість. Якщо обговорений варіант з поправками автор відкликає - він втрачає право на інші методологічні ініціативи на різний термін або пожиттєво.

За результатами експерименту йому дається оцінка - тими, на кому він був поставлений. За результатами цієї оцінки автор отримує винагороду або ж відшкодовує збитки, нанесені його експериментом. Порядок винагородження або відшкодування збитків визначають ті, на кому ставився експеримент.

Спеціальна частина доповіді, у якій розкривається механізм застосування ноократичної методології. Опубліковано у закритій партійній групі "Вконтакті", хто забажає ознайомитись - надсилайте заявку на приєднання, воно того варте: http://vk.com/topic-21059624_28584751
Категорія: Мои статьи | Додав: noocracy (07.09.2013)
Переглядів: 803 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: