 Єдиним непорушним законодавством дотепер залишаються лише закони природи, частково описані точними науками. При цьому ми не вважаємо правознавство "лженаукою" - хоча б тому, що наприклад така "лженаука", як алхімія, зрештою виявилась родоначальницею хімії. Головний скепсис у нас викликає творчість "законодавців" - й не лише в Україні. Природно доводиться зважати на ланцюг різноманітних правових колізій (ілюзій), які взагалі ставлять під питання доцільність існування законодавства. Й особливо гостро це відчувають ті, кого торкнулась несправедливість правосуддя.
Наперед передбачаємо вигуки "тертих" правознавців - мовляв, правова система працездатна, треба лише дотримуватись законодавства. Ми не станемо заперечувати: система, у якій прокурори допомогають прогодуватись адвокатам, а адвокати - суддям, працює майже бездоганно. Роль, відведена "непрофесіоналу" у цій системі - "клієнт" (у кращому випадку) або "терпила" (у гіршому). Відтак, якщо хтось бажає подискутувати на тему обізнаності ноократів у діючій правовій системі, то ми можемо сказати лише одне: те, що на сьогоднішній день являє собою правова система України, ставить під сумнів правову обізнаність саме тих, хто професійно нею займається.
Переведення правознавства до розряду точних наук є неминучим для тих, хто взагалі вважає право необхідним інститутом суспільного життя. Нічого особливого здається у цьому немає: достатньо визначити суб'єктів права, визначити норми, що регулюють відносини між цими суб'єктами - й змусити усіх цих норм дотримуватись. Насправді ж ми постійно чуємо: "закони не працюють", "правова культура відсутня", а останнім часом - ще й "Конституція недосконала". Виникає парадокс: Конституція - недосконала, але дотримуватись її усі зобов'язані, навіть всупереч здоровому глузду. Зрозуміло, що ні про яку точність в цьому випадку мова не йде. Який вихід?
Перший вихід - учасники правових відносин (особливо - "професійні правознавці") більш-менш свідомі того, що недосконалість законодавства можна підправити "неписаними законами". "Не підмажеш - не поїдеш" - закон, однаково діючий як у технічних науках, так й у стосунках між людьми. Додайте до цього "злодійські поняття", "цехову солідарність", "кругову поруку", "рука руку миє", сакраментальне "закон - що дишло" - й тоді отримаєте щось більш-менш дієве. Нехай потворне на вигляд, з неприємний "душком", але - звичне, майже рідне, своє.
Другий вихід - ті, для кого й "неписані закони" є неприйнятними, випадають у своєрідний "правовий астрал" - роблять вигляд, що живуть у правовому суспільстві, вивчають закони й вимагають від посадових осіб дотримання законодавства. Такі люди навіть у США та Євросоюзі вважаються юродивими (більшість людей вважає, що їхні інтереси мають представляти адвокати, а не вони самі). Що ж стосується нашого суспільства - то воно по-можливості намагається "зжерти таких активістів живцем". Виживають лише ті, хто пристосувались до свавілля влади та недоброзичливості громадян. Однак навіть набувши такий досвід виживання, правозахисники залишаються заручниками тих, хто пише закони - й від народу вони "неймовірно далекі".
Третій вихід - досконало вивчити природу людини (читай - власну природу та природу взагалі) й відповідно до цього знання врегулювати свої відносини з суспільством. Суддя, міліціонер, прокурор - це в першу чергу людина, яку можна ввести у оману, виснажити, загіпнотизувати. Для цього треба мати неабияку силу волі, розум й бути цілісною особистістю. Саме для таких людей правознавство є точною наукою: мірою справедливості вони вважають якість та кількість розумових зусиль, прикладених до правового забезпечення. Такий підхід і є первинним принципом ноократичного права. Спирається воно виключно на закони природи, які діють також й у суспільстві. Незнання саме цих законів НІКОЛИ не звільняє від відповідальності (чого не скажеш про закони, прийняті парламентом).
Ноократичне право безумовно не є панацеєю від злодійства. Воно саме по собі є великим злом для необізнаних у законах природи людей - незалежно від того, наживаються вони на цій необізнаності, чи зазнають шкоди від цього. Однак подобається це комусь чи ні, очевидним є наступне: силою думки можна вбити людину - й ніякий прокурор не доведе провини у суді. Мільйони людей гинуть від "нещасних випадків" - й ніхто не переймається порушенням "права на життя" загиблих. Зрештою - кожна заборона лише підвищує ціну того, що заборонено. Так завжди було й буде - відтак саме це є реальністю.
Лекція на тему "Ноократичне право - законодавство, яке неможливо порушити" відбудеться у четвер, 8 квітня 2010 року під егідою Центру Ноосферної Просвіти за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 60 (читальна зала бібліотеки для молоді, будинок при вході до парку Глоби). Початок - о 18.30. Вхід вільний. Основний доповідач - Головаха Павло Володимирович, Провідник Української Національної партії Ноократії. За телефоном (050) 512-45-85 можна отримати довідки щодо порядку проведення лекції й додаткових можливостей для бажаючих висловити свою думку з приводу піднятої теми.
|